Посібник — Викладання
Цей посібник — підручник. Кожен розділ починається з теорії: що саме ми хочемо описати, чому описуємо це саме так і що треба знати, щоб зрозуміти, що показує програма. Далі йде практика: де знайти це в Laue і як цим користуватися. Розділи можна читати по черзі, як невеликий курс, або одразу перейти до потрібного. Вставки «На занятті» пропонують вправу для аудиторії та вказують на типові труднощі учнів і студентів.
Перш ніж почати: документи, приклади й параметри
У Laue
Laue працює з документами трьох видів, і кожен відкривається у своїй майстерні: кристал (у трьох вимірах), візерунок на площині (замощення, фриз або мандала) і квазікристал. Меню Новий на панелі інструментів створює будь-який із них. Якщо вікно ще порожнє, новий документ займає його місце; інакше він відкривається в новому вікні. Цю поведінку можна налаштувати.
Документ зберігається у форматі .laue — читабельному текстовому файлі, однаковому на Mac, iPad і ПК; його опис опубліковано. Кожну зміну можна скасувати й повернути кнопками на панелі інструментів, а їхня підказка каже, що саме буде скасовано.
Кнопка Приклади відкриває бібліотеку з двома полицями: Приклади (тринадцять кристалів, замощення, мандали, квазікристали) і Вправи (Tutor). Список ліворуч дає змогу охопити назви одним поглядом; клацання показує опис праворуч, а Відкрити відкриває документ як копію мовою інтерфейсу. Зіпсувати нічого не можна.
Параметри (меню Laue › Параметри на Mac, зубчасте коліщатко на iPad) починаються з пункту Призначення, про який програма питає під час першого запуску. Дизайн називає симетрії словами й показує лише візерунок, Викладання показує символи та елементи симетрії, а Наука дає міжнародні символи й дифракцію. Жодну функцію не прибрано: змінюється лише те, що показано насамперед. Параметри також визначають, що створює новий документ, вигляд 3D-зображення під час відкриття, запис координат (десяткові дроби чи звичайні), роздільність експортованих зображень, початкові значення порошкової дифрактограми та теки для відкриття й збереження.
Майстерня «Кристал»: бічна панель
У Laue
Ліворуч від 3D-вигляду кристала бічна панель розкладає його налаштування на п'ять вкладок, які вибирають піктограмами вгорі; назва відкритої вкладки показується під ними, і кожне вікно пам'ятає свою.
- Побудова: що таке кристал — просторова група, комірка, позиції атомів та їхні позиції Вайкова, склад, довідкові значення з мережі й перевірки вправи. Якщо вибрати атом у списку чи у вигляді, панель повертається на цю вкладку, до його інспектора.
- Дифракція: стереограма кристалічного класу, порошкова дифрактограма й лауеграма.
- Властивості: зонна структура з її фононами й оптикою, а також центри забарвлення.
- Моделювання: магнетизм, від середнього поля до теплового руху.
- Вигляд: що показано і як — комірки, заповнення вигляду, розмір атомів, зв'язки, поліедри, перспектива, масштаб, елементи симетрії, погляд уздовж осі, орієнтація з точністю до градуса (полярний кут θ і азимут φ напрямку до вас у системі координат кристала, а також поворот ψ навколо цього напрямку, які задаються повзунком або вводяться з клавіатури) та вигляди для показу.
Вправа, у якій треба знайти дифракцію, приховує її: тоді на вкладці «Дифракція» лишається тільки стереограма.
Ґратка й комірка
Що каже теорія
Кристал — це розташування атомів, яке точно повторюється в усіх трьох напрямках простору. Щоб описати його, не перелічуючи мільярди атомів, його розкладають на дві ідеї.
- Ґратка — це множина трансляцій, які залишають кристал незмінним. Це точки, без атомів: усі місця, де трапляється точно те саме оточення.
- Мотив — це те, що ставлять у кожну точку ґратки: атом, молекулу, групу атомів.
Три вектори a, b, c породжують ґратку, а побудований на них паралелепіпед — це елементарна комірка. Її шести параметрів (довжин a, b, c і кутів α, β, γ) і координат атомів у комірці, виражених у частках цих векторів, досить, щоб відтворити весь кристал. У цьому велика економність кристалографії.
Існує нескінченно багато способів вибрати три вектори, що породжують ту саму ґратку. Вибір роблять за двома критеріями, які іноді суперечать один одному:
- примітивна комірка містить лише один вузол ґратки: вона найменша з можливих;
- стандартна комірка відповідає симетрії, навіть ціною того, що іноді буває більшою. Комірка кам'яної солі — це куб, що містить чотири вузли («гранецентрована кубічна» ґратка); її примітивною коміркою був би ромбоедр із кутами 60°, який приховує кубічну симетрію.
International Tables, а отже і Laue, використовують стандартну комірку. Чотирнадцять способів розташувати вузли в просторі — це ґратки Браве: примітивна (P), об'ємноцентрована (I), гранецентрована (F), базоцентрована (A, B або C) і ромбоедрична (R), у семи кристалічних системах. Система накладає обмеження на комірку: a = b = c і всі кути прямі для куба, a = b і γ = 120° для гексагональної ґратки і так далі.
Формули
Вузол ґратки та довільна точка в дробових координатах:
Метричний тензор містить шість параметрів комірки; він дає відстані, кути й об'єм:
У Laue
У майстерні «Кристал», на вкладці Побудова, розділ Комірка показує лише ті параметри, які кристалічна система залишає вільними: лише a для кубічної групи, a і c для тетрагональної чи гексагональної, усі шість для триклінної. Зі зміною групи комірка підлаштовується. Під полями Laue наводить усі шість параметрів. На вкладці Вигляд пункт Комірки показує 1, 2 або 3 комірки в кожному напрямку, а Заповнити вигляд показує макроскопічний кристал навколо однієї комірки, накресленої в центрі: ґратка сягає країв зображення, а кількість комірок більше не має значення; під час віддалення великої структури Послаблювати з відстанню розчиняє далекі атоми у тлі.
Симетрія й точкові групи
Що каже теорія
Операція симетрії — це переміщення, яке залишає об'єкт незмінним: поворот, дзеркальне відбиття, інверсія відносно точки або їхня комбінація. Сукупність операцій об'єкта утворює групу: дві послідовні симетрії знову дають симетрію, і кожну можна скасувати.
Періодичність накладає суворе обмеження — кристалографічне обмеження: ґратка може мати лише осі обертання порядку 1, 2, 3, 4 або 6. Причина проста. Поворот, що переводить ґратку саму в себе, у базисі ґратки має цілі коефіцієнти; отже, його слід теж цілий. Але слід повороту на кут 2π/n дорівнює 1 + 2 cos(2π/n), а це ціле число лише для n = 1, 2, 3, 4 або 6. Немає кристала п'ятого порядку і немає плиткового покриття з правильних п'ятикутників.
Повороти, відбиття та інверсії, що залишають нерухомою одну точку, утворюють точкову групу. Вона описує кристал, побачений здалеку, без його атомів: форму граней та анізотропію властивостей. З урахуванням обмеження таких груп лише 32, і вони розподілені між 7 кристалічними системами, від триклінної до кубічної. Згідно з принципом Ноймана, будь-яка фізична властивість кристала має щонайменше симетрію його точкової групи. Тому кубічний кристал оптично ізотропний, а п'єзоелектрика вимагає відсутності центру симетрії.
Точкову групу зображують у стереографічній проєкції. Кристал оточують сферою, позначають на ній місця, де її перетинають осі й дзеркала, а потім проєктують на екваторіальну площину. Довільний напрямок з'являється там разом з усіма своїми копіями: 48 для кубічної групи m-3m, стільки ж еквівалентних орієнтацій.
Формули
Кристалографічне обмеження: у базисі ґратки поворот є матрицею з цілих чисел, тож його слід теж цілий.
У Laue

У майстерні «Кристал» перемикач Стереограма виводить під зображенням стереограму точкової групи з її елементами та еквівалентними позиціями. Коли вибрано позицію, стереограма показує її власну симетрію — симетрію позиції. Це найшвидший спосіб побачити, чому атом алмазу має симетрію -43m, а не m-3m: йому бракує центру інверсії.
Просторові групи
Що каже теорія
Просторова група поєднує ґратку й точкову групу та описує повну симетрію розташування атомів. Вона додає операції, які не мають точкового відповідника, бо поєднують поворот чи відбиття з частиною трансляції:
- гвинтова вісь nₖ повертає на 360°/n, а потім просуває на k/n періоду, як гвинтові сходи (2₁, 3₁, 4₂, 6₅…);
- площина ковзного відбиття відбиває, а потім зсуває на половину трансляції, як сліди кроків на снігу (a, b, c, n, d, e).
Кожну операцію записують як {R | t}: лінійна частина R, за якою йде трансляція t (позначення Зейтца). Просторових груп 230. Символ Hermann–Mauguin називає їх так: спочатку літера ґратки (P, I, F…), потім елементи симетрії вздовж головних напрямків. Так, Fm-3m — це група кам'яної солі, P2₁/c — група багатьох молекулярних кристалів. Залежно від вибору осей і початку координат одну й ту саму групу можна записати кількома способами: Tables перелічують 530 «установок», а символ Голла однозначно описує кожну з них.
Формули
Операція в позначеннях Зейтца:
Наприклад, вісь 4₂ уздовж c: чверть оберту, а потім півкроку вздовж осі.
У Laue
Поле групи приймає номер (227), короткий або повний символ Hermann–Mauguin (Fd-3m, P2_1/c), установку (227:1) або символ Голла (Hall: -P 2ybc). Розпізнаються всі 530 установок Tables, а список поруч із полем пропонує їх усі.
Елементи симетрії зображено в 3D-вигляді символами Tables: поворотні й гвинтові осі, інверсійні осі, площини дзеркального та ковзного відбиття, центри інверсії. Які з них показувати, вибирають у розділі Елементи симетрії. Оскільки кубічна комірка містить десятки осей, рядок Порядки дає змогу показувати лише один порядок за раз (2, 3, 4 або 6). Елементи ховаються за атомами, як і все інше.
Дивитися вздовж спрямовує погляд уздовж напрямку ґратки або елемента симетрії. Проєкція Tables відтворює діаграми тому A International Tables з висотами площин. Перетягуйте, щоб обертати, зводьте пальці, щоб масштабувати, і вибирайте між ортогональним виглядом і перспективою.


Символи Tables
Що кажуть Tables
Діаграми тому A International Tables позначають кожен елемент симетрії графічним символом (розділ 1.4 видання 2006 року, розділ 2.1 видання 2016 року: символи ті самі). Laue малює ці символи у тривимірному вигляді, у проєкції Tables, на стереограмах і в замощеннях; рисунки цих таблиць створено тією самою бібліотекою, що й у застосунку. Позначення — як у Tables, часткові елементи вказано в дужках; власну трансляцію подано як частку найкоротшої трансляції ґратки вздовж осі або напрямку ковзання.
Осі, перпендикулярні до рисунка, точки симетрії
| Символ | Елемент | Позначення | Власна трансляція |
|---|---|---|---|
![]() | Поворотна вісь 2-го порядку; точка повороту 2-го порядку на площині | 2 | — |
![]() | Гвинтова вісь 2₁ | 2₁ | |
![]() | Поворотна вісь 3-го порядку; точка повороту 3-го порядку на площині | 3 | — |
![]() | Гвинтова вісь 3₁ | 3₁ | |
![]() | Гвинтова вісь 3₂ | 3₂ | |
![]() | Поворотна вісь 4-го порядку; точка повороту 4-го порядку на площині | 4 (2) | — |
![]() | Гвинтова вісь 4₁ | 4₁ (2₁) | |
![]() | Гвинтова вісь 4₂ | 4₂ (2) | |
![]() | Гвинтова вісь 4₃ | 4₃ (2₁) | |
![]() | Поворотна вісь 6-го порядку; точка повороту 6-го порядку на площині | 6 (3, 2) | — |
![]() | Гвинтова вісь 6₁ | 6₁ (3₁, 2₁) | |
![]() | Гвинтова вісь 6₂ | 6₂ (3₂, 2) | |
![]() | Гвинтова вісь 6₃ | 6₃ (3, 2₁) | |
![]() | Гвинтова вісь 6₄ | 6₄ (3₁, 2) | |
![]() | Гвинтова вісь 6₅ | 6₅ (3₂, 2₁) | |
![]() | Центр інверсії | — | |
![]() | Інверсійна вісь 3̄ | (3, ) | — |
![]() | Інверсійна вісь 4̄ | (2) | — |
![]() | Інверсійна вісь 6̄ | — | |
![]() | Вісь 2-го порядку з центром інверсії | 2/m () | — |
![]() | Гвинтова вісь 2₁ із центром інверсії | 2₁/m () | |
![]() | Вісь 4-го порядку з центром інверсії | 4/m (, 2, ) | — |
![]() | Гвинтова вісь 4₂ із центром інверсії | 4₂/m (, 2, ) | |
![]() | Вісь 6-го порядку з центром інверсії | 6/m (, , 3, 2, ) | — |
![]() | Гвинтова вісь 6₃ із центром інверсії | 6₃/m (, , 3, 2₁, ) |
Хвостики гвинтової осі продовжують її сторони. Вісь nₖ має їх n/НСД(n, k): 4₂ — два, 6₂ і 6₄ — три, 6₃ — два, відповідно до часткових елементів 2, 3₂, 3₁ і 2₁, які ці осі містять. Між енантіоморфними осями їхній напрямок змінюється на протилежний: 3₁ і 3₂, 4₁ і 4₃, 6₁ і 6₅, 6₂ і 6₄. Символ осі 4-го порядку малюють ромбом або зі сторонами, паралельними ребрам комірки. Центр інверсії на осі дає символ n/m, позначений білою точкою; на осі 4₂ чи 6₃ точки 4̄ і 6̄ не позначаються.
Осі 2-го порядку, що лежать у площині рисунка
| Символ | Елемент | Позначення | Власна трансляція |
|---|---|---|---|
![]() | Поворотна вісь 2-го порядку | 2 | — |
![]() | Гвинтова вісь 2₁ | 2₁ |
Площини, перпендикулярні до рисунка, лінії симетрії
| Символ | Елемент | Позначення | Власна трансляція |
|---|---|---|---|
![]() | Дзеркальна площина; лінія відбиття на площині | m | — |
![]() | Площина ковзного відбиття «осьова», ковзання в площині рисунка; лінія ковзного відбиття на площині | a, b або c; g | трансляції вздовж лінії |
![]() | Площина ковзного відбиття «осьова», ковзання до спостерігача | a, b або c | трансляції, перпендикулярної до рисунка |
![]() | Площина ковзного відбиття «подвійна» (центровані комірки) | e | два ковзання: вздовж лінії і перпендикулярно до рисунка |
![]() | Площина ковзного відбиття «діагональна» | n | одне ковзання з двома складовими, вздовж лінії і перпендикулярно |
![]() | Площина ковзного відбиття «алмазна» (пара площин, центровані комірки) | d | вздовж лінії і перпендикулярно; стрілка показує напрямок на рисунку, для якого перпендикулярна складова додатна |
Для a, b, c і n вигляд лінії залежить від напрямку ковзання щодо рисунка, а не від літери: та сама точкова лінія є площиною c в одному описі й площиною n в іншому (R3̄c у гексагональних або ромбоедричних осях).
Площини, паралельні рисунку
| Символ | Елемент | Позначення | Власна трансляція |
|---|---|---|---|
![]() | Дзеркальна площина | m | — |
![]() | Площина ковзного відбиття «осьова» | a, b або c | трансляції в напрямку стрілки |
![]() | Площина ковзного відбиття «подвійна» (центровані комірки) | e | в напрямку однієї чи другої стрілки |
![]() | Площина ковзного відбиття «діагональна» | n | в напрямку стрілки |
![]() | Площина ковзного відбиття «алмазна» (пара площин, центровані комірки) | d | в напрямку стрілки, тобто чверть діагоналі гранецентрованої комірки |
![]() | Дзеркальна площина на висотах і | m | — |
Ці символи розміщують у лівому верхньому куті діаграми, їхні плечі — вздовж ребер комірки. Дріб h означає пару площин на висотах h і h + ½; без дробу площини лежать на висотах 0 і ½.
У Laue
Проєкція Tables дивиться на комірку з того боку, куди вказує вибраний напрямок, як і діаграми: уздовж c вісь a йде вниз, b — праворуч, і гвинтова вісь обертається в тому самому напрямку, що й у Tables. Затримайте вказівник на елементі: підказка назве його й покаже його напрямок, положення () і власну трансляцію; якщо кілька елементів накладаються, вона перелічить усі.
Позиції Вайкова
Що каже теорія
Атом, поставлений будь-де в комірці, копіюється всіма операціями групи: це його орбіта. Але якщо його поставлено на елемент симетрії (дзеркало, вісь, центр), деякі операції залишають його на місці. Тоді його копії збігаються по дві, по три, і їх стає менше. Операції, що залишають його на місці, утворюють його симетрію позиції.
Позиції Вайкова класифікують точки комірки за цією локальною симетрією. Кожна має літеру (a, b, c… — від найсиметричніших до найменш симетричних), кратність (кількість копій у стандартній комірці) і симетрію позиції. Добуток кратності на порядок симетрії позиції однаковий для всіх позицій групи. Що менше копій, то вища симетрія.
Це мова описів структур: «Na в 4a, Cl в 4b» — цього досить, щоб описати кам'яну сіль, бо решту робить група Fm-3m. Загальна позиція має три вільні координати; часткова позиція має їх менше або не має зовсім, і тоді її координати зафіксовано симетрією.
Формули
Для позиції з кратністю і симетрією позиції у групі з точковою групою і коміркою з вузлами (1 для P, 2 для I і C, 4 для F):
Для кам'яної солі в : Na в 4a, ; загальна позиція 192l, .
У Laue
Додати позицію створює атом, названий за його елементом (Ca1, O1), і цю назву можна змінити; для нього вибирають елемент і координати, повзунком або ввівши їхні значення в поле на кінці кожного повзунка. Координати записуються точно, наприклад 1/3 або 0.4697, і Laue зберігає їх точними. Інспектор позиції показує її позицію Вайкова (8a, 24d…), кратність і орієнтовану симетрію позиції. Поставити в позицію Вайкова пропонує позиції групи. Інструментом переміщення атом перетягують у 3D-вигляді: він притягується до часткових позицій на своєму шляху, а Лишитися в утримує його в позиції, поки він ковзає вздовж неї. Усі його копії рухаються слідом. Два атоми, ближчі один до одного, ніж будь-який зв'язок, позначаються: найчастіше це координата, що лишилася на початковому значенні, або ребро комірки, яке не налаштували (c гексагональної групи, що лишилося рівним a).
Атоми й склад
Що каже теорія
Мотив складається з атомів, і кожен хімічний елемент має свої характеристики. Атомний номер Z (кількість протонів) його ідентифікує; атомна маса визначає масу комірки. Електронна конфігурація та електронегативність кажуть, як він утворює зв'язки. Ковалентний радіус дає типову довжину його зв'язків, а ступені окиснення — заряди, яких він набуває в йонній сполуці.
Підрахувавши атоми комірки, отримують формулу кристала й число Z формульних одиниць на комірку: чотири NaCl у комірці кам'яної солі. Маса комірки, поділена на її об'єм, дає густину — просту й цінну перевірку структури: розрахована густина, далека від виміряної, сигналізує про помилку.
Формули
Густина для одиниць із молярною масою у комірці об'ємом ( — число Авогадро):
Для кам'яної солі ( = 5,640 Å):
У Laue
В інспекторі позиції кнопка із сіткою поруч із полем Елемент відкриває періодичну таблицю: 103 елементи у звичних кольорах. Якщо навести вказівник, з'являється картка елемента (атомні номер і маса, електронна конфігурація, електронегативність, ковалентний радіус, ступені окиснення), а клацання його вибирає. Символ можна також ввести з клавіатури; про невідомий символ буде повідомлено.
Розділ Склад на вкладці Побудова показує формулу, Z, молярну масу й густину. У 3D-вигляді розмір атомів і зв'язки відповідають ковалентним радіусам. Зв'язки, що виходять із комірок, приховано; зніміть позначку Сховати зв'язки, що виходять із комірок, щоб побачити їх і прочитати повну координацію кожного атома. Два йони одного знака ніколи не з'єднуються.
Позиція може бути розділена: у сплаві або твердому розчині кілька елементів випадково займають ті самі місця, кожен зі своєю часткою — у прикладі «Al₀.₃Ga₀.₇As» 70 % галію і 30 % алюмінію в позиції катіона. В інспекторі позиції Розділити цю позицію з іншим елементом додає елемент і його частку; за двох елементів зміна однієї частки змінює іншу, а частки із сумою менше 1 залишають частину позицій порожньою (вакансії). Формула, густина й дифракційні картини враховують це, імпорт і експорт CIF читають і записують заселеності, а 3D-вигляд малює ці атоми усередненим кольором і розміром.
Координаційні поліедри в налаштуваннях відображення оточують кожен центральний атом поліедром його сусідів із напівпрозорими гранями його кольору: тетраедри SiO₄ кварцу, октаедри TiO₆ перовськіту й рутилу, куби CaF₈ флюориту. Поліедр слідує за сусідами за межі комірки, а зв'язки всередині нього зникають. Типово центрами є атоми, що мають від чотирьох до восьми сусідів, електронегативніших за них самих; меню Центри дає змогу вибрати інші.
Інструмент Виміряти (лінійка, поруч із Обертати і Зсувати атоми) вимірює між атомами 3D-вигляду. Клацніть два атоми, щоб дізнатися відстань, три — кут при другому, чотири — торсійний кут зі знаком за IUPAC. Починаючи з трьох атомів, панель Вимірювання дає також їхню середню площину, з її індексами (hkl), якщо атоми справді в ній лежать, і відхилення кожного. Один атом дає своїх найближчих сусідів і відстані до них. Вибрані атоми нумеруються й з'єднуються на вигляді; повторне клацання атома прибирає його, клацання тла очищає все, а Копіювати видає вимірювання текстом для електронної таблиці.
Розділ Суми валентностей зв'язків на вкладці Побудова перевіряє йонну структуру одним поглядом. Кожен зв'язок між катіоном і аніоном несе валентність exp((R₀ − R)/b), а зв'язки йона в сумі дають його ступінь окиснення: 2,97 для алюмінію корунду, 0,98 для натрію кам'яної солі. R₀ і b — опубліковані для пари значення, і розділ називає статті: для оксидів Ганьє і Хоторн (2015), якщо їхнє порівняння на тисячах структур визнає їх кращими, інакше Браун і Альтерматт (1985) або інша стаття; за їх відсутності — оцінка за двома елементами (О'Кіф і Брезе 1991). Сума, що відхиляється від ступеня окиснення більш ніж на 0,25, виділена помаранчевим: задовгий чи закороткий зв'язок, неправильно поставлений атом, не той елемент. Глобальний індекс нестабільності підсумовує комірку: нижче 0,1 структура без напружень, вище 0,2 рідко стійка.
Файли структур
Що каже теорія
Опубліковані структури передають у кількох форматах. CIF (Crystallographic Information File) — стандарт Міжнародного союзу кристалографів і баз даних. SHELX (.res, .ins) — формат програм уточнення за монокристальними даними, а POSCAR — формат розрахункового коду VASP, який перелічує всі атоми без їхньої групи. Файл округлює координати (0.666667 замість 2/3) і не завжди однаково вказує групу: щоб правильно його прочитати, треба відновити симетрію.
У Laue
Меню Структура читає CIF, файл SHELX або POSCAR. У CIF групу розпізнано за операціями симетрії, а якщо їх немає — за символом Голла, а якщо немає і його — за символом Hermann–Mauguin. Округлені координати набувають точного значення, а атоми стають у свої часткові позиції. POSCAR знову набуває своєї симетрії. Те саме меню записує структуру в CIF, SHELX, POSCAR, розширений XYZ або PDB, а її сітку — в CGD, який читають Systre і база RCSR, щоб назвати топологію (dia, pcu…).
На вкладці Побудова розділ Надкомірка й пластина перебудовує кристал у P1, кожен атом — окрема позиція: щоб внести дефект, заміщення чи безлад або експортувати його до розрахункової програми. Надкомірка повторює комірку n₁ × n₂ × n₃ разів. Пластина ріже кристал паралельно площині (hkl): вибирають кількість шарів, кожен — один період площини, і вакуум зверху; a і b лежать у площині, а c їй перпендикулярна, як цього чекають розрахунки поверхні. «Скасувати» повертає початковий кристал.
Замощення: 17 плоских груп
Що каже теорія
Шпалери, плитка, тканина з набивним малюнком — усі вони повторюють мотив у двох напрямках площини. Це двовимірні кристали, і до них застосовна та сама теорія, лише простіша. Мотив можна повернути, відбити в дзеркалі, зсунути або поєднати ці дії, а кристалографічне обмеження дозволяє лише повороти порядку 2, 3, 4 і 6. У результаті маємо рівно сімнадцять плоских груп; це довели в XIX столітті, і, кажуть, усі вони трапляються в орнаментах Альгамбри.
Кожна група має свою фундаментальну область: найменшу частину площини, з якої операції відтворюють увесь візерунок. Малювати в цій області — значить малювати все замощення. Групи мають дві системи назв. Міжнародний символ, наприклад p4mm, вказує ґратку, а потім елементи вздовж напрямків. Орбіфолдне позначення Конвея, наприклад *442, рахує центри обертання й дзеркала, виходячи з топології області.
Картину збагачують дві ідеї. Двоколірні групи (46 на площині) змінюють колір копії під дією деяких операцій, як на гравюрах Ешера, де біла риба стає чорною. Підгрупи відкидають частину операцій: при переході від p4mm до p4 дзеркальні копії зникають, і мотив більше не відбивається.
У Laue: крок за кроком
- Виберіть правило. Угорі панелі перемикач Замощення | Фриз | Розетка вибирає між 17 плоскими групами, 7 фризами, тобто візерунками, що повторюються лише в одному напрямку, як облямівка, і розетками, що обертаються навколо точки; меню Група під ним пропонує групи вибраного типу. Для початку: p4mm дає квадратний калейдоскоп, p6m — шестикутний, а p4 чи p6 — розетку, що обертається без дзеркал.
- Малюйте в затіненій області. Це «фундаментальна область», найменша частина візерунка: усе, що ви в ній намалюєте, повториться всюди. Інструмент Малювати малює від руки вибраним кольором.
- Розставте мотиви. Інструмент Мотив ставить фігуру (коло, трикутник, квадрат, ромб, п'ятикутник, шестикутник, зірку, стрілку), літеру, символ, емодзі або ваше власне зображення. Панель Вигляд задає його розмір і поворот. Біля центра обертання чи дзеркала мотив до них притягується, і його копії змикаються в розетку.
- Доберіть кольори. Кожна лінія і кожен мотив мають свій колір, колір тла теж налаштовується. Два кольори вибирає одну з 46 двоколірних груп: копії змінюють колір під дією операцій, намальованих червоним.
- Подивіться на результат окремо. Лише візерунок приховує комірку, ґратку й символи: лишається сам візерунок.
- Надрукуйте або експортуйте. Зображенням для екрана, у PDF для паперу або для тканини й шпалер із безшовним рапортом (див. Друк і тканина).
Зміна правила не змінює ваш малюнок: він лише повторюється інакше. Та сама лінія, намальована від руки, стає розеткою, калейдоскопом чи розсипом — залежно від вибраної групи.




Інструментів чотири. Вибрати переміщує мотив або лінію разом з усіма копіями, Мотив ставить мотив, Малювати малює від руки, а Гумка стирає те, чого торкнеться. Несиметричний мотив, наприклад літера F, показує, що робить кожна операція: повороти його повертають, дзеркала перевертають. У частковій позиції копії накладаються одна на одну, і мотив із меншою симетрією, ніж у позиції, дає змогу це побачити. Бічна панель перелічує операції групи й пропонує її підгрупи та надгрупи з тією самою коміркою. У розділі Відображення пункт Охоплення показує Уся площина (типово) або Фрагмент зі стовпців × рядів комірок, від 1 × 1 до 12 × 12, кадрований і обрізаний по краях комірок: це зручно, щоб показати на дошці одну комірку або блок 2 × 2.
Як знайти правило плитки. Покладіть фотографію підлоги, тканини чи набивного малюнка під візерунок. Налаштуйте її положення, розмір, поворот і непрозорість і сумістіть комірку з повтором на фото. Потім перебирайте групи, доки символи не ляжуть на центри й дзеркала зразка. Вправи Tutor на розпізнавання тренують око.



Фризи: 7 груп смуги
Що каже теорія
Фриз, облямівка, вишивка чи ряд плиток повторюються лише в одному напрямку. Можливих симетрій смуги менше: лише сім груп. Конвей дав їм назви, які легко запам'ятати на ходу, за слідами, що їх лишали б кроки: стрибок, крок, приставний крок, стрибок з обертом… Наприклад, фриз p11g — це сліди кроків на снігу, ковзне відбиття вздовж смуги.
У Laue
Перемикач Замощення | Фриз | Розетка переходить до фризів; тоді меню Група пропонує всі сім, з їхнім символом, орбіфолдом і назвою за Конвеєм. Смугу намальовано заввишки з параметр b комірки. До неї застосовні всі інструменти замощення.
Мандали й розетки
Що каже теорія
Розетка, вітраж, квітка чи мандала не повторюються по всій площині: їхній мотив обертається навколо точки. Леонардо да Вінчі помітив, що скінченна фігура має лише два види симетрії:
- Cₙ: лише n поворотів. Усі промені закручені в один бік, як у вітрячка.
- Dₙ: n поворотів і n дзеркал, що проходять через центр, як у зірки чи троянди собору.
На відміну від замощень, дозволено будь-який порядок: 5, 8, 12 чи 13. Це кристалографічне обмеження, побачене зі зворотного боку. Окрема фігура може мати симетрію п'ятого порядку, періодичне замощення — ніколи. А квазікристали Пенроуза мають у центрі розетки порядку 5 або 10.
У Laue
Перемикач Замощення | Фриз | Розетка («Мандала», коли призначення — «Дизайн») відкриває майстерню. Лічильник Порядок задає n від 1 до 24, а перемикач Дзеркала перетворює Cₙ на Dₙ. Малюйте або ставте мотив у затіненому секторі, фундаментальній області: кожен штрих копіюється навколо центру. Мотив, поставлений на дзеркало або в центр, притягується до нього й має менше копій, що видно в списку мотивів (симетрія позиції та кількість копій). Масштаб або зведення пальців збільшує фігуру, щоб малювати деталі. Дзеркала спрямовують руку; Елементи симетрії їх приховує. Два кольори чергує сектори, а зображення експортується в PNG або векторний PDF. Товщину й стиль ліній (суцільна, штрихова, пунктирна, порошок із піску з радіусом розсипання) задають під списком ліній, у майстернях «Замощення» і «Розетка».



Дифракція
Що каже теорія
Відстані між атомами, порядку ангстрема (10−10 м), у тисячу разів менші, ніж потрібно для видимого світла. Тому кристал освітлюють хвилею порівнянної довжини: рентгенівськими променями, нейтронами чи електронами. Кожен атом трохи розсіює хвилю. Оскільки кристал періодичний, ці хвилі додаються лише в певних напрямках, де утворюють чіткі плями — рефлекси. В інших напрямках вони гасять одна одну.
- Геометрія дає комірку. Кристал розглядають як родини паралельних площин, позначених індексами Міллера (h k l) і розташованих на відстані d одна від одної. Родина відбиває хвилю, коли 2 d sin θ = n λ: це закон Брегга. Кожному рефлексу відповідає вузол оберненої ґратки на відстані 1/d від початку координат. Отже, вимірювати напрямки рефлексів — значить вимірювати ґратку.
- Інтенсивності дають атоми. Інтенсивність рефлексу залежить від положення й природи атомів через структурний фактор F. Кожен атом вносить у нього хвилю, зсунуту за фазою відповідно до його положення; їхня сума робить рефлекс сильним або слабким.
- Згасання дають групу. Деякі рефлекси дорівнюють нулю, хоч би якими були атоми. Центрована ґратка гасить цілі родини; гвинтова вісь або площина ковзного відбиття гасять інші. Ці систематичні згасання виявляють тип ґратки й частину просторової групи.
- Клас Лауе. Дифракційна картина завжди центросиметрична (закон Фріделя). Тому вона показує точкову групу, доповнену центром: свій клас Лауе, один з 11 у просторі або 6 на площині.
Вимірювання дає інтенсивність кожного рефлексу, але не фазу його хвилі. А щоб відновити зображення атомів за допомогою синтезу Фур'є, потрібне і те, і те. Це фазова проблема, центральна для розшифрування структур. Функція Паттерсона, якій фази не потрібні, показує вектори між атомами, а не самі атоми.
Формули
Обернена ґратка й міжплощинна відстань:
Закон Брегга і рівносильна йому умова Лауе (сфера Евальда, ):
Структурний фактор та інтенсивність:
Електронна густина і функція Паттерсона, якій не потрібні фази :
У Laue
Кожна плоска майстерня має власну панель дифракції. Для замощення — рефлекси (h k), їхня інтенсивність |F|², систематичні згасання, позначені кільцем, і клас Лауе. Для квазікристала — брегівські піки або вся карта інтенсивності в логарифмічній шкалі.
Кнопка збільшення відкриває картину у великому вікні. Її можна наближати до ×64 (зведенням пальців, кнопками, подвійним клацанням на потрібній точці) і пересувати перетягуванням. За кожного масштабу видима область перераховується: з'являються слабші піки, карта стає чіткішою, а починаючи з ×3 біля кожного рефлексу видно його індекси. Яскравість і Контраст виявляють слабкі піки. Картина експортується в PNG або векторний PDF, а рефлекси — в CSV.
Синтез Фур'є проходить шлях у зворотний бік: відновлює мотив за його дифракцією. Зі справжніми фазами мотив повертається; з нульовими чи випадковими — ні. Це фазова проблема, видна з першого погляду. Карта Паттерсона показує вектори між мотивами.
Квазікристали
Що каже теорія
1982 року Ден Шехтман спостерігав сплав алюмінію й марганцю, який давав чіткі дифракційні піки, як кристал, але із симетрією десятого порядку, забороненою кристалографічним обмеженням. Це не була помилка: речовина може бути впорядкованою, не будучи періодичною. Такі речовини називають квазікристалами (Нобелівська премія з хімії 2011 року). Мозаїки Пенроуза, відкриті математиками в 1970-х роках, є їхньою двовимірною моделлю: два ромби, що вкривають площину, ніколи не повторюючись.
Секрет у прихованому вимірі. Квазікристал — це переріз кристала вищої розмірності, спроєктований на наш простір під ірраціональним кутом. Так, мозаїка Пенроуза походить від п'ятивимірної ґратки. З цієї ґратки беруть точки, що лежать поблизу площини, у «вікні» перпендикулярного простору, і проєктують їх. Оскільки вихідна ґратка періодична, дифракція зберігає чіткі піки; оскільки проєкція ірраціональна, результат ніколи не повторюється.
Ту саму конструкцію можна отримати за допомогою сіток де Брейна — по родині паралельних прямих на кожен напрямок і по плитці на кожен перетин — або, для Пенроуза, інфляцією: кожна плитка розрізається на менші плитки у співвідношенні золотого перерізу. Зсув перерізу називають фазоном: тут і там кілька плиток перескакують, а замощення лишається правильним. Ті самі ідеї стосуються й дивніших множин, як-от видимих точок ґратки — тих, яких ніщо не затуляє від початку координат. Вони ніде не періодичні, мають дірки будь-якого розміру, і все ж їхня дифракція складається лише з чітких піків.
Ці замощення мають і мистецьку історію. Гірих — орнаменти з переплетених ліній у перській та ісламській архітектурі — накреслено на прихованих плитках. Гірих святилища Дарб-і Імам в Ісфахані (1453) майже точно відтворює мозаїку Пенроуза — за п'ять століть до Пенроуза (Лу і Стейнгардт, Science, 2007).
У Laue
Майстерня пропонує три мозаїки: Пенроуза (10-го порядку), Аммана — Бенкера (8-го порядку) і додекагональну (12-го порядку), побудовані сітками або, для Пенроуза, інфляцією (Побудова). Повзунки Фазон зсувають переріз. Перпендикулярний простір показує, куди потрапляє кожна вершина: наведіть вказівник на вершину, щоб знайти її там. Панель дифракції показує піки або карту інтенсивності.
Розділ Плитки дає свій колір кожному виду плиток і задає ребра (нуль їх приховує). Меню Декор додає лінії, що переходять із плитки на плитку: дуги Пенроуза, що малюють його правила складання, дуги між серединами ребер, стрічки, що йдуть уздовж ліній де Брейна, і плетива гірих під кутом 36°, 54° або 72° до ребер. Намалювати плитки… відкриває плитку великим планом, щоб ви провели на ній свої лінії й розставили мотиви. Усе, що ви там зробите, повториться на кожній плитці того самого виду, повернене разом із нею, а лінія, що закінчується в одній із позначених точок ребра, продовжиться в сусідній плитці.
Меню Мотив пропонує також видимі точки квадратної або трикутної ґратки. Наведіть вказівник на точку, щоб побачити промінь зору й точку, яка її затуляє. Параметр k дає k-вільні точки; видимі точки — це випадок k = 1.




Лауеграма
Що каже теорія
1912 року Максові фон Лауе спала на думку ідея пропустити рентгенівські промені крізь кристал. Вальтер Фрідріх і Пауль Кніппінг поставили дослід — спершу на мідному купоросі, потім на цинковій обманці. На фотопластинці з'явилися правильно розташовані плями. Дослід довів відразу дві речі: рентгенівські промені — це хвилі, а кристал — ґратка з атомів. 1914 року Лауе отримав Нобелівську премію з фізики.
Пучок білий: він містить усі довжини хвиль певної смуги, а кристал залишається нерухомим. Кожна родина кристалографічних площин утворює з пучком кут θ. Вона вибирає з цього спектра довжину хвилі, що задовольняє закон Брегга, і відбиває її в напрямку, відхиленому на 2θ, де та залишає пляму. Площини однієї зони, паралельні одній осі, дають плями, що лежать на еліпсі під час зйомки на просвіт і на гіперболі під час зйомки на відбиття.
Розташування плям показує симетрію кристала, видиму вздовж пучка. Вісь 4-го порядку, паралельна пучку, дає картину, що повторюється після повороту на чверть оберту. Дифракція завжди додає центр симетрії (це закон Фріделя), тому картина показує клас Лауе, а не кристалічний клас. У цьому головне застосування методу: зорієнтувати кристал перед різанням.
Одна пляма об'єднує кілька гармонік. Площини (100), (200) і (300) відбивають λ, λ/2 і λ/3 в одному й тому самому напрямку. Якщо перше відбиття згашене, пляма все одно існує завдяки наступним.
Від плями до площин
Лауеграму можна читати й у зворотний бік: від плями перейти до родини площин, яка її дала. Вимірюють положення плями на плівці, (x, y), і відстань D від кристала до плівки. Дифрагований промінь іде від кристала до плями; він утворює з пучком кут 2θ, причому tg 2θ = r/D, де r — відстань від плями до центра. Відбиття підкоряється правилу дзеркала: нормаль до площин — бісектриса кута між падним пучком і дифрагованим променем. Тому вона напрямлена вздовж û − n̂, різниці одиничних векторів променя й пучка. Її складові за осями a, b і c комірки пропорційні індексам (h k l).
Візьмімо кам'яну сіль уздовж [001], плівку на 40 мм і пляму в точці (0, 30) мм, причому верх плівки — це b. Тоді û = (0; 30; 40)/50 = (0; 0,6; 0,8), n̂ = (0; 0; 1), і û − n̂ = (0; 0,6; −0,2), що пропорційне (0, 3, −1): це площини (0 3 1̄). Проте ґратка F гасить (0 3 1̄): пляму дає її гармоніка (0 6 2̄). Довжина хвилі кожної плями невідома: лауеграма дає напрямок площин, тобто орієнтацію кристала, а не міжплощинні відстані. У лабораторії плями переносять на стереографічну проєкцію за допомогою сітки Leonhardt під час зйомки на просвіт або сітки Greninger під час зйомки на відбиття і розпізнають кути між площинами.
Формули
Закон Брегга вибирає довжину хвилі для кожної родини площин із міжплощинною відстанню , що утворює з пучком кут :
На плоскій плівці на відстані від кристала, під час зйомки на просвіт, пляма лежить на відстані від центра:
Від плями (x, y), коли плівка на відстані , до нормалі площин, потім до їхніх індексів:
У Laue
У майстерні «Кристал» пункт Лауеграма (вкладка Дифракція) відкриває панель над стереограмою. Білий пучок від 0,25 до 2,5 Å проходить крізь кристал у напрямку погляду. Плівка плоска, зі стороною 100 мм, на відстані 40 мм від кристала. Перемикач Плівка ставить її за кристалом (На просвіт, з пасткою пучка в центрі) або перед ним (На відбиття, з отвором, крізь який проходить пучок). Коли кристал обертають, плями зміщуються. Кнопки Дивитися вздовж спрямовують вісь уздовж пучка. Розмір і чорнота плями відповідають її інтенсивності, у якій підсумовано всі гармоніки смуги. Кнопка збільшення на панелі відкриває лауеграму великою: там вибирають випромінювання (рентгенівське з напругою на трубці або нейтрони), діапазон довжин хвиль і відстань до плівки; можна збільшувати, а наведення на пляму показує її індекси, гармоніки, 2θ і d. Плями експортуються в CSV. Щоб перевірити розрахунок, зроблений уручну, наведіть вказівник на пляму у збільшеній лауеграмі: з'являться її індекси. Вправи «Лауеграма солі» і «Лауеграма кварцу» ведуть цим шляхом крок за кроком.
![Три лауеграми: кам'яна сіль уздовж [001] на просвіт, кварц уздовж c, кам'яна сіль на відбиття](../../../img/laue-pattern.jpg)
Порошкова дифрактограма
Що каже теорія
Більшість зразків — не монокристал, а порошок: тисячі дрібних кристалів, орієнтованих випадково. Для кожної родини площин у ньому завжди знайдеться кілька вдало орієнтованих кристалітів, тож кожен рефлекс перетворюється на конус навколо пучка з півкутом 2θ. На плівці, згорнутій навколо зразка, у камері Дебая — Шеррера, кожен конус залишає пару дуг. Сучасний дифрактометр вимірює інтенсивність як функцію 2θ: це порошкова дифрактограма, відбиток пальця кристалічної фази.
Порошкова лінія об'єднує всі рефлекси з однаковою відстанню d. Її інтенсивність залежить від кількох чинників:
- від структурного фактора;
- від кратності, тобто кількості еквівалентних рефлексів (шість для 200 у кубічній системі);
- від геометричного множника, так званого фактора Лоренца — поляризації;
- від теплових коливань атомів (фактор B), які послаблюють лінії на великих кутах.
Лінії може не бути з двох дуже різних причин. Її може погасити симетрія, хоч би якими були атоми: центрування, гвинтова вісь, площина ковзного відбиття. А можуть її анулювати самі атоми, як лінію 222 алмазу.
Формули
Інтенсивність порошкової лінії з кратністю і фактором Лоренца — поляризації:
У Laue
У майстерні «Кристал» пункт Порошкова дифрактограма (вкладка Дифракція) виводить під зображенням дифрактограму кристала, яка перераховується після кожного переміщення атома. Її розраховано з атомними факторами розсіяння Waasmaier і Kirfel для рентгенівських променів і когерентними довжинами розсіяння для нейтронів. У збільшеному вигляді вона показує свої налаштування (випромінювання, довжина хвилі, лінія Kα₂, B, ширина піків, максимальне 2θ), таблицю ліній і плівку Дебая — Шеррера. Таблиця пояснює, чому лінії немає: її погашено центруванням, гвинтовою віссю чи площиною ковзного відбиття або анульовано атомами. Якщо ввімкнути Однакові точки, кожен атом розсіює однаково: лишаються тільки ґратка й позиції, і непарні лінії кам'яної солі зникають — Na і Cl стають нерозрізненними. Лінії експортуються в CSV, крива — в .xy.

Справжнє порошкове вимірювання: уточнення
Що каже теорія
Реальне вимірювання ніколи не збігається з розрахунком повністю. Піки мають ширину й форму, що залежать від приладу та зразка; додається фон, а нуль приладу трохи зміщений. З мідним анодом кожна лінія ще й подвоюється лінією Kα₂. Метод Рітвельда порівнює вимірювання з розрахованою дифрактограмою точка за точкою й підганяє параметри, доки розбіжність не стане якомога меншою, методом найменших квадратів. Так отримують точну комірку, часто з точністю до 10−4 Å, і доказ того, що модель добре описує зразок.
Профіль лінії моделюють функцією псевдо-Фойгта — сумішшю гауссіани й лоренціани. Її ширина змінюється з кутом за законом Кальотті, а фон описують поліномом Чебишова. Якість оцінюють двома факторами узгодженості: Rwp, зваженою розбіжністю, і χ², що порівнює цю розбіжність з очікуваним шумом лічби. χ², близьке до 1, означає, що модель пояснює вимірювання настільки добре, наскільки дозволяє шум.
Формули
Ширина ліній (Кальотті) і мінімізована сума з вагами :
Фактори узгодженості ( точок, параметрів):
У Laue
У переглядачі порошкової дифрактограми розділ Вимірювання імпортує файл: два або три стовпці (2θ, інтенсивність, стандартне відхилення) у форматі .xy, .xye, .dat або CSV, порошковий CIF або файл GSAS. Вимірювання накладається на розрахунок (точки, розрахована крива червоним, різниця під ними). Вибирають параметри для уточнення (масштаб, нуль, зміщення зразка, фон, ширини, змішування, асиметрія, комірка) і діапазон 2θ, а потім Уточнити запускає підгонку у два проходи у фоновому режимі. Laue показує Rwp, χ² та уточнену комірку; Застосувати комірку записує її в документ. Так Laue перевірено на справжньому вимірюванні еталона LaB₆ від NIST: сертифіковану комірку відтворено з точністю до 3 × 10−4 Å.
Невідомий порошок: індиціювання
Що каже теорія
Якщо невідомо, що саме виміряно, спочатку треба знайти комірку: це індиціювання, яке приписує кожній лінії індекси (h k l). Для кубічної комірки це майже гра. Величини 1/d² ліній відносяться як цілі числа h² + k² + l², і послідовність наявних цілих навіть видає тип ґратки. Для нижчої симетрії доводиться шукати два чи три параметри одночасно, і кількість можливих розв'язків швидко зростає. Якість розв'язку вимірюють показником якості M₂₀ де Вольфа: він великий, коли лінії лягають точно і мало розрахованих ліній лишаються не спостереженими. Коли комірку знайдено, відсутні лінії вказують на сумісні просторові групи.
Формули
Для кубічної комірки та показник якості де Вольфа (, — кількість розрахованих ліній до 20-ї спостереженої лінії, — середнє відхилення):
У Laue
Розділ Індиціювання переглядача знаходить піки вимірювання (позначені помаранчевими трикутниками). Потім він шукає кубічні, тетрагональні, гексагональні й ромбічні комірки, які їх пояснюють, упорядковані за M₂₀. Моноклінні й триклінні комірки не шукаються. Для вибраної комірки Laue пропонує родини сумісних просторових груп, починаючи з найобмежувальніших. Використати цю комірку й групу записує їх у документ, і можна починати уточнення.
Зонні структури
Що каже теорія
В ізольованому атомі електрону доступні лише кілька рівнів енергії. У кристалі зближується величезна кількість однакових атомів: кожен рівень розширюється в зону, яка має стільки станів, скільки в кристалі комірок. Електрон у кристалі — це хвиля, що пробігає всю ґратку. Його стан задає хвильовий вектор k, а енергія залежить від k. Оскільки ґратка повторюється, досить змінювати k в межах однієї комірки оберненої ґратки — зони Бріллюена.
Зони будують уздовж шляху, що з'єднує точки високої симетрії зони Бріллюена. Ці точки мають усталені назви: Γ у центрі, X посередині квадратної грані, L у центрі шестикутної грані. Лінії між ними теж мають назви: Δ від Γ до X, Λ від Γ до L, Σ від Γ до K.
Кожна зона вміщує два електрони на комірку, по одному з кожним спіном. Зони заповнюють валентними електронами знизу вгору:
- якщо остання заповнена зона відділена від наступної порожнім проміжком — забороненою зоною, або щілиною, Eg, — кристал є діелектриком (кілька еВ, як сіль) або напівпровідником (близько 1 еВ, як кремній);
- якщо зону заповнено лише частково, електрони рухаються без зусиль: це метал. Межу між заповненими й порожніми станами називають рівнем Фермі.
Ширина забороненої зони визначає, яке світло поглинається. Фотон з енергією, більшою за Eg, може перевести електрон із валентної зони в зону провідності; фотон із меншою енергією проходить крізь кристал. Заборонена зона пряма, коли стеля валентної зони й дно зони провідності лежать при тому самому k, як в арсеніді галію, у Γ. Тоді кристал добре поглинає й випромінює світло: з нього роблять світлодіоди й лазери. Інакше заборонена зона непряма, як у кремнії, від Γ до лінії Δ: потрібне ще коливання ґратки, фонон, і кристал майже не випромінює світла.
Формули
Енергія вільного електрона і довжина хвилі, починаючи з якої кристал із шириною забороненої зони перестає поглинати:
У Laue
У майстерні «Кристал» пункт Зонна структура (вкладка Властивості) розміщує поруч із виглядом невелику зонну діаграму з шириною забороненої зони або позначкою Метал. У збільшеному вигляді вона показує об'ємну зону Бріллюена з названими точками, зони вздовж звичайного шляху й густину станів. Для напівпровідника чи діелектрика вкладка Поглинання дає діелектричну функцію, показник заломлення, коефіцієнт поглинання, коефіцієнт відбиття і графік Тауца. Пропонуються три методи:
- емпіричний псевдопотенціал, підібраний за оптичними вимірюваннями, для чотирнадцяти напівпровідників зі структурою алмазу або сфалериту (Si, Ge, GaAs, InP, ZnS…): найточніший;
- сильний зв'язок для будь-якого кристала, що має атоми: перший погляд — метал чи ні — і форма зон;
- порожня ґратка: вільні електрони, зведені до зони, щоб зрозуміти, звідки беруться зони.
Розрахована ширина забороненої зони часто трохи відрізняється від виміряної. Кнопка Виміряна ширина забороненої зони піднімає зони провідності до виміряного значення: це «ножиці». Зони, густина станів і спектр експортуються в CSV, графіки — як зображення. Приклади «Кремній» і «Арсенід галію» відкриваються одразу на своїх зонах.
Ножиці простими словами: жодна зонна модель не дає правильної ширини забороненої зони (дослідницькі розрахунки методом DFT занижують її на 30–50 %, сильний зв'язок іноді завищує), але форма зон добра. Ножиці розрізають діаграму посередині забороненої зони й зсувають усі порожні зони вгору або вниз, цілим блоком, до виміряної ширини; більше нічого не змінюється. Це задає енергію, з якої кристал починає поглинати, тобто його колір і прозорість, і показник заломлення, що спадає, коли зона розширюється. Повзунок Поправка ширини забороненої зони (ножиці) іде від −3 до +3 еВ; Виміряна ширина забороненої зони встановлює його, коли значення відоме (напівпровідники псевдопотенціалу й близько двадцяти поширених кристалів у сильному зв'язку: алмаз, кам'яна сіль, корунд, кварц, кальцит, рутил…). Спектр іде слідом одразу.
Сплав двох напівпровідників із таблиці — Si₁₋ₓGeₓ, In₁₋ₓGaₓAs, GaAs₁₋ₓPₓ… — розраховується як віртуальний кристал: його форм-фактори — середнє форм-факторів двох сполук, зважене за частками в спільній позиції. На вкладці Побудова розділ Сплав зсуває x від однієї сполуки до іншої, а комірка підкоряється закону Веґарда. Видно, як заборонена зона GaAs₁₋ₓPₓ із прямої стає непрямою (близько x = 0,36; виміряно 0,45), а в Si₁₋ₓGeₓ долина зони провідності германію бере гору над долиною кремнію (близько x = 0,93; виміряно 0,85). Віртуальний кристал не враховує безлад: у ньому бракує більшої частини прогину забороненої зони (In₀.₅₃Ga₀.₄₇As: 0,91 еВ розрахунок, 0,75 еВ вимірювання), і він дає лише одну родину фононів там, де справжній сплав має дві.
Некубічний кристал має різний показник заломлення в різних напрямках: кальцит роздвоює зображення, бо світло, поляризоване перпендикулярно до його осі c, бачить звичайний показник nₒ = 1,658, а світло, поляризоване вздовж осі, — незвичайний nₑ = 1,486. Меню Поляризація на вкладці Поглинання показує спектр для E ⊥ c (звичайна), E ∥ c (незвичайна) або Середнє за поляризаціями (три осі для двовісного кристала). Таблиця Показник заломлення при 589 нм ставить рядок Виміряно поруч із двома моделями: Точкові диполі, де кожен іон деформується полем усіх інших, і Зони, з поправкою ширини забороненої зони, де електрони рухаються по всьому кристалу. Laue позначає як Рекомендовано ту, що виявилася ближчою до вимірювання для кристалів такого роду: точкові диполі для іонного кристала з широкою забороненою зоною (у межах 4 % для кальциту, кварцу, корунду, кам'яної солі…), зони нижче 5 еВ (напівпровідники, рутил); натомість зони дають правильний знак двопроменезаломлення nₑ − nₒ в усіх п'яти перевірених одновісних кристалах.
Дисперсію — показник, що змінюється з кольором, — видно на кривій Показник заломлення n, екстинкція κ: для кристалів, чию дисперсію виміряно (кальцит, кварц, корунд, рутил, флюорит, кам’яна сіль, CsCl, сфалерит, алмаз, SrTiO₃, кремній, GaAs), поверх неї пунктиром малюється крива Виміряно для вибраної поляризації. До таблиці показників додається стовпець V_d, число Аббе: що воно менше, то ширше кристал розкладає біле світло на веселку (алмаз 55, рутил 10, звідси його «гра»). Останній рядок дає однододанкову формулу Селлмеєра рекомендованої моделі, готову для вставлення в програму оптичного проєктування; експорт Оптичний спектр (CSV)… містить і виміряний показник. Модель влучає в число Аббе з точністю 20 % для 11 променів із 14: для проєктування оптики краще беріть виміряну криву.

У металі рівень Фермі перетинає зони: заповнені стани займають частину зони Бріллюена, а поверхня Фермі відокремлює їх від порожніх станів. Саме вона визначає провідність, теплоємність електронів і відгук на магнітне поле. У збільшеному переглядачі для металу в методі сильного зв'язку або для вільних електронів (порожня ґратка) пункт Поверхня Фермі малює її всередині зони Бріллюена, окремим кольором для кожної зони, а під нею — її переріз площиною, що проходить через Γ упоперек вигляду: поворот зони повертає й переріз. Вільні електрони міді дають сферу, що цілком лежить усередині зони Бріллюена; у методі сильного зв'язку вона випинається шийками, які торкаються восьми шестикутних граней у точках L, як показали вимірювання Pippard (1957). В алюмінію з його трьома електронами вільна сфера виходить у другу й третю зони Бріллюена: це побудова Harrison.
Коливання кристала: фонони
Що каже теорія
Атоми кристала не нерухомі: вони коливаються навколо своїх положень, утримувані зв'язками, наче пружинами. Коливання поширюється всім кристалом як хвиля з хвильовим вектором q; його квант називають фононом. Як і для електронів, досить змінювати q у межах зони Бріллюена, і частоту будують уздовж того самого шляху, що й зони.
Кристал, примітивна комірка якого містить N атомів, має 3N гілок:
- три акустичні гілки, які починаються з нуля в Γ: уся комірка рухається як ціле, і за великих довжин хвиль це звукові хвилі, одна поздовжня й дві поперечні;
- 3N − 3 оптичні гілки, у яких атоми однієї комірки коливаються один відносно одного. У йонному кристалі вони несуть дипольний момент і поглинають інфрачервоне випромінювання.
У йонному кристалі поздовжнє оптичне коливання ще й створює електричне поле, яке робить його жорсткішим: його частота (LO) перевищує частоту поперечних коливань (TO). Різниця залежить від зарядів йонів і від екранування електронами.
Жорсткі зв'язки й легкі атоми коливаються швидко: в алмазі частоти сягають 40 ТГц, у кам'яній солі не перевищують 8 ТГц. Фонони визначають теплоємність і теплопровідність, і саме фонон потрібен кремнію, щоб подолати його непряму заборонену зону.
Формули
Ланцюжок атомів маси , з'єднаних пружинами жорсткості , з періодом :
У Laue
У переглядачі зонної структури вкладка Фонони будує гілки вздовж того самого шляху разом із густиною коливальних станів, у ТГц, см⁻¹ або меВ. Для тетраедричних напівпровідників, які дослідив Мартін (Si, Ge, GaAs, InP…), пружини взято з моделі Кітінга, підібраної за пружними сталими. У йонному кристалі (кам'яна сіль, флюорит, перовскіти…) йони притягуються й відштовхуються своїми зарядами: Laue додає ці кулонівські сили, і поблизу Γ поздовжня оптична гілка піднімається над поперечними, як показують інфрачервоні вимірювання. Для решти кристалів Laue ставить між сусідами універсальні пружини залежно від характеру зв'язку (ковалентного чи металічного) і втримує шари графіту. Це перший погляд на гілки, а їхню жорсткість можна підлаштувати, щоб порівняти з вимірюванням. Гілка нижче нуля вказує на структуру, яка радше деформувалася б: титанат стронцію, кубічний за кімнатної температури, саме так деформується нижче 105 K.
Світло й кристал: інфрачервоне випромінювання, комбінаційне розсіювання, двозаломлення
Що каже теорія
Довжина хвилі видимого світла в тисячі разів більша за комірку: світло бачить коливання лише в центрі зони Бріллюена, у Γ. Побачити їх можна двома способами:
- інфрачервоне випромінювання поглинається модою, за якої коливається електричний диполь, коли йони протилежних зарядів рухаються назустріч один одному;
- комбінаційне (раманівське) розсіювання трохи змінює колір лазерного променя, коли мода деформує електронну хмару, тобто поляризовність.
Які моди активні, вирішує симетрія. У кристалі з центром симетрії мода ніколи не буває активною водночас в ІЧ-спектрі та в спектрі КР: це правило альтернативної заборони. Оптичну моду кремнію видно лише в спектрі КР (520 см⁻¹), моду кам'яної солі — лише в ІЧ. Між поперечною частотою TO і поздовжньою LO йонний кристал відбиває майже все світло: це смуга залишкових променів (Reststrahlen), за допомогою якої колись виділяли далеке інфрачервоне випромінювання.
Симетрія вирішує й те, як поширюється видиме світло. Кубічний кристал має той самий показник заломлення в усіх напрямках. Тетрагональний, тригональний чи гексагональний кристал — одновісний: світло, що йде вздовж c, не роздвоюється, будь-який інший промінь розділяється на два, звичайний і незвичайний. Решта кристалів — двовісні. Кальцит із його пласкими паралельними групами CO₃ — найефектніший приклад: риска, на яку дивляться крізь ромбоедр, здається подвійною.
Формули
Діелектрична функція йонного кристала в інфрачервоній області та співвідношення Ліддейна — Сакса — Теллера:
Колір каменя найчастіше створює мізерна домішка: центр забарвлення в кристалі, в усьому іншому досконалому. У рубіні йон Cr³⁺ заміщує приблизно один атом алюмінію зі ста; електричне поле шести навколишніх атомів кисню розщеплює його d-рівні, і він поглинає жовто-зелене й фіолетове світло: лишається червоне. Той самий хром у берилі, де це поле слабше, поглинає червоне: це смарагд. Електрон, захоплений вакансією хлору, — F-центр — забарвлює кам'яну сіль у жовтий колір.
У Laue
У майстерні «Кристал», на вкладці Властивості, розділ Центри забарвлення додає йон перехідного металу замість катіона (Cr³⁺, Ti³⁺, V³⁺, V²⁺, Fe²⁺, Co²⁺, Cu²⁺), F-центр в аніонній позиції або відому смугу поглинання (синій сапфір, аквамарин, рожевий алмаз, різновиди кварцу). За ними Laue знаходить смуги поглинання, спектр пропускання і колір при денному світлі; оптична густина задає товщину каменя. Дефект видно в 3D-вигляді: йон на своєму місці, у кольорі свого елемента й обведений пунктиром, або порожня вакансія зі своїм електроном. Так відкриваються приклади «Рубін», «Смарагд», «Синій сапфір» і «Кам'яна сіль з F-центрами».
Якщо смуги виміряно в поляризованому світлі (рубін, синій сапфір), два кольорові зразки показують два кольори кристала: у світлі, поляризованому перпендикулярно до оптичної осі (E ⊥ c), і вздовж осі (E ∥ c). Це дихроїзм, який показує дихроскоп: рубін пурпурово-червоний і оранжево-червоний, сапфір фіолетово-синій і синьо-зелений. Там, де переріз поглинання йона виміряно (у корунді), Laue подає також концентрацію в атомах на мільйон (ppma), що дає цю оптичну густину.
Для рубіну розділ показує також ефект Зеємана ліній R — ліній рубінового лазера: у магнітному полі, напрямленому вздовж осі c, основний рівень і рівні, з яких починаються лінії, розщеплюються, і кожна лінія ділиться на компоненти, що віялом розходяться зі зростанням поля, приблизно на 8 см⁻¹ за 10 Тл. Суцільні лінії (σ) видно у світлі, поляризованому перпендикулярно до c, штрихові (π) — уздовж c; їхня товщина відповідає їхній інтенсивності. Саме за цими віялами було розпізнано рівні хрому в рубіні.
У переглядачі зонної структури вкладка ІЧ і КР показує моди в Γ, їхнє виродження і те, в якому спектрі їх видно (ІЧ, КР або Неактивна), коефіцієнт відбиття в ІЧ-області (для E ⊥ c і E ‖ c в одновісного кристала), оптичний клас і показники заломлення у видимій області, розраховані методом В. Л. Брегга (1924). Tutor запитує, скільки оптичних осей має кристал.
Температура: атоми, що коливаються
Що каже теорія
Кристал ніколи не буває нерухомим. Кожен атом коливається навколо свого положення, утримуваний зв'язками, мов пружинами. Ці коливання розкладаються на фонони — хвилі з розділу Фонони; за температури T кожна з них збуджена тим сильніше, чим менша її енергія hν порівняно з k_BT. Навіть за 0 K рух не припиняється: лишаються нульові коливання, яких вимагає квантова механіка.
З цих коливань випливає кілька вимірюваних величин. Теплоємність C_v: за високої температури кожен атом запасає 3 k_B (закон Дюлонга й Пті, 24,9 Дж/(моль·K) на моль атомів); за низької температури моди вимерзають одна за одною, і C_v спадає як T³ (Дебай). Температура Дебая θ_D виражає жорсткість кристала одним числом: 343 K для міді, 645 K для кремнію, понад 2000 K для алмазу. Середньоквадратичне зміщення ⟨u²⟩ кожного атома послаблює дифракцію на великих кутах: це фактор Дебая — Валлера, exp(−B sin²θ/λ²), де B = 8π²⟨u²⟩/3. Нарешті, за критерієм Ліндемана, тверде тіло плавиться, коли √⟨u²⟩ сягає 10–15 % відстані між сусідами.
Формули
У Laue
У майстерні «Кристал» на вкладці Моделювання розділ Температура задає кристалу температуру. Тепловий рух встановлює її рівною 293 K; повзунок і поле в кельвінах змінюють її від 0 до 1500 K. Вона зберігається разом із документом.
Звідси, виходячи з пружин фононів, Laue знаходить температуру Дебая (ту, що дає таку саму теплоємність за цієї температури, і її високотемпературне значення), теплоємність C_v, фактор B кожного елемента та відношення Ліндемана, яке виділяється помаранчевим, коли перевищує 10 %. Дві криві показують C_v і B від 0 до 1500 K, вибрану температуру позначено рискою.
Ця температура одна для всього. Порошкова дифрактограма й лауеграма беруть тоді замість єдиного B свій B для кожного елемента, обчислений за коливаннями: під час нагрівання лінії на великих кутах згасають. Монте-Карло для спінів (розділ Магнетизм) теж працює за цієї температури.
Коливання атомів у 3D-вигляді приводить кристал у рух: кожен атом рухається так, як велять фонони за цієї температури, — як сума хвиль із випадково вибраними фазами. Рух сповільнено приблизно в тисячу мільярдів разів; частоти зберігають свої відношення, оптичні моди біжать швидше за акустичні хвилі. Під час нагрівання коливання посилюються; за 0 K лишаються нульові коливання. Амплітуда показує рух таким, яким він є, або збільшеним утричі чи вдесятеро, щоб його було видно здалеку.
Еліпсоїди зміщень малює кожен атом, як ORTEP: еліпсоїд, усередині якого він перебуває частину часу, типово 50 %, як у публікаціях; Імовірність збільшує чи зменшує їх усі разом, зберігаючи форму. Його осі — осі тензора середньоквадратичних зміщень атома, усередненого за симетрією його позиції: куля на кубічній позиції, еліпсоїд там, де зв'язки залишають атому більше свободи в одному напрямку, як атомам кисню в кварці.
Ті самі пружини дають пружні сталі кристала, знайдені за швидкістю звуку в сорока напрямках, і його модуль усебічного стиску B. Разом із теплоємністю вони дають теплове розширення через співвідношення Грюнайзена, α = γ C_v / (3 B V). Параметр Грюнайзена γ каже, наскільки коливання стають жорсткішими, коли кристал стискається; гармонічні пружини про нього нічого не знають, і ви задаєте його в полі γ Грюнайзена, як обмінні сталі в магнетизмі. Типово він дорівнює 2, як у більшості металів та йонних кристалів; у кремнію близько 0,5. Laue показує α та параметри комірки за цієї температури, починаючи від 293 K, за якої комірку зазвичай вимірюють; порошкова дифрактограма й лауеграма беруть цю комірку, і їхні лінії зсуваються під час нагрівання.
Пружини — ті самі, що й у фононів: це перший погляд, а не вимірювання. Мідь дає θ_D = 321 K і B = 0,48 Ų за 300 K (виміряно: 343 K і 0,55 Ų), флюорит — B = 0,44 Ų для кальцію і 0,76 Ų для фтору (0,47 і 0,68); кремній, у якого модель Кітінга робить поперечні моди надто жорсткими, виходить трохи жорсткішим, ніж насправді. Натомість його пружні сталі відтворюються точно: Мартін підганяв пружини саме за ними. У міді й заліза вони надто малі (B = 101 і 100 ГПа за виміряних 137 і 170): центральні пружини між найближчими сусідами краще не можуть, і розширення, яке вони дають, відповідно завищене.
Магнетизм: спіни й тепловий рух
Що каже теорія
Деякі йони мають спін: їхні d-електрони спарені не всі. У Mn²⁺ їх п'ять, і всі паралельні (S = 5/2, правила Гунда), у Ni²⁺ — два (S = 1). Кожен спін — маленький магніт. Між сусідами обмінна взаємодія J змушує їх вишиковуватися паралельно (J додатне, феромагнетизм) або протилежно (J від'ємне, антиферомагнетизм). Тепловий рух, навпаки, їх розупорядковує. Вище від критичної температури — T_C для феромагнетика або T_N (температури Нееля) для антиферомагнетика — він бере гору: кристал парамагнітний. Нижче встановлюється порядок, який зростає під час охолодження.
Найпростіша модель — середнє поле Вейсса (1907): кожен спін бачить від своїх сусідів лише їхнє середнє, як магнітне поле. Модель дає температуру впорядкування, намагніченість, що зростає нижче від неї, сприйнятливість χ, яка вище від неї підкоряється закону Кюрі — Вейсса, і стрибок теплоємності при переході. Вона нехтує флуктуаціями, які затримують упорядкування, і тому завжди завищує критичну температуру, часто на третину або наполовину.
Формули
У Laue
У майстерні «Кристал», на вкладці Моделювання, розділ Магнетизм розміщує моменти на позиціях: Спіни йонів (правила Гунда) пропонує S для кожного йона 3d-перехідного металу за його зарядом, а для феромагнітних металів (Fe, Co, Ni) — ефективний спін, знайдений за виміряним моментом. Кожна позиція напрямлена вгору або вниз; вектор поширення k (0, ½ або 1 по кожній осі) задає, як змінюється знак від комірки до комірки. Стрілки спінів з'являються в 3D-вигляді.
Laue розбиває магнітних сусідів на координаційні сфери (J₁, J₂…, з їхньою відстанню та кількістю сусідів); для кожної ви задаєте J у меВ. Обмінні сталі вимірюють, зазвичай за непружним розсіянням нейтронів; тут вони не обчислюються. Laue показує температуру впорядкування в середньому полі, θ Кюрі — Вейсса та ефективний момент. Він також повідомляє, чи не виникне раніше інший порядок тієї самої комірки. Температурні криві показують порядок і намагніченість, сприйнятливість (паралельну, перпендикулярну й порошку) та обернену до неї величину, яка перетинає вісь у точці θ, а також теплоємність.
Приклади MnO, NiO і MnF₂ (антиферомагнетики) та α-залізо (феромагнетик) постачаються з опублікованими обмінними сталими й виміряною температурою.
Середнє поле нехтує флуктуаціями; метод Монте-Карло їх показує. Тепловий рух (Монте-Карло) змушує спіни в 3D-вигляді тремтіти за температури кристала, заданої в розділі Температура: набагато нижче від T_N стрілки коливаються навколо порядку; з наближенням до переходу окремі області розупорядковуються; вище від нього стрілки напрямлені будь-куди. Нижче в реальному часі показується результуюча намагніченість зразка, у μ_B на атом і в частках насичення, разом із порядком; невеликий графік ставить точку за кожної температури, на якій зупиняється повзунок температури, на криві середнього поля: повільно ведучи його через перехід, ви самі будуєте спад намагніченості заліза або порядок антиферомагнетика, намагніченість якого лишається нульовою. Модельований зразок іде за виглядом: на стороні стільки магнітних комірок, скільки показано комірок; коли вигляд заповнено, три комірки кристала на стороні або, з модулем «Фазові переходи», весь вигляд. Межі зразка періодичні. Він не менший, ніж вимагає радіус обмінних взаємодій, щоб спін не зустрів власної копії по той бік межі: сім комірок для заліза, обмінні взаємодії якого охоплюють десять координаційних сфер. У вікні кривих кнопка Монте-Карло нагріває тисячі спінів з упорядкованого стану й ставить свої точки поруч із кривими середнього поля. Отримана температура впорядкування нижча й ближча до виміряної: MnF₂ упорядковується близько 70 K, за 87 K у середньому полі й виміряної 67 K.
Магнітний порядок має власну симетрію: це операції просторової групи, які переводять кожен момент у самого себе або — якщо додати до них обернення часу 1′, що перевертає всі моменти, — у протилежний. Вони утворюють магнітну групу, одну з 1651 груп Шубнікова. Розділ Магнетизм називає її в обох нотаціях таблиць, BNS і OG (MnF₂: P4₂′/mnm′; MnO: Cc2/c, де трансляція c/2 подвоєної комірки перевертає моменти), і вказує, в яких напрямках кожна позиція може нести свій момент. У вікні кривих нейтронна порошкова дифрактограма показує те, що бачать нейтрони, чутливі до моментів: кольором виділено магнітні лінії, які в антиферомагнетика лежать між лініями кристала, — лінія (½ ½ ½) у MnO, за якою Shull і Smart 1949 року відкрили антиферомагнетизм.
В упорядкованому магнетику мале відхилення одного спіну передається сусідам як хвиля: це спінова хвиля, а її квант — магнон, так само як фонон — квант коливання. У вікні кривих Laue будує їхню енергію вздовж шляху в зоні Бріллюена, виходячи з тих самих обмінних сталих J. У феромагнетику вона зростає від нуля як k² (залізо); в антиферомагнетику — як k (MnF₂, MnO). Анізотропія D, що утримує моменти на їхній осі, відкриває щілину внизу спектра магнонів. Саме ці криві вимірює непружне розсіяння нейтронів, і саме з них отримано обмінні сталі прикладів.
Анізотропія виявляється й у полі. У вікні кривих Laue будує намагніченість M як функцію поля B за низької температури (5 % від температури впорядкування), для поля вздовж моментів і впоперек них. У поперечному полі моменти поступово нахиляються до поля, і M зростає лінійно. У полі вздовж моментів M спочатку залишається майже нульовою, потім у полі спін-флопу моменти разом перекидаються перпендикулярно до поля, і M стрибком виходить на попередню пряму. Без анізотропії це перекидання відбувається вже в як завгодно малому полі; що більше D, то пізніше воно настає. За D = 0,02 меВ MnF₂ перекидається близько 9,5 Тл за виміряних 9,27 Тл.
Магнітна група каже й про те, на що здатен кристал. Результуючий момент дозволений, лише якщо якийсь напрямок залишається нерухомим під дією всіх її операцій: так є у феромагнетика і в злегка скошених антиферомагнетиків — слабких феромагнетиків. Лінійний магнітоелектричний ефект, за якого електричне поле намагнічує кристал, вимагає, щоб група порушувала водночас інверсію та обернення часу. Розділ Магнетизм повідомляє, чи дозволено те й інше, і подає вигляд магнітоелектричного тензора α. Хрестоматійний випадок — приклад оксиду хрому Cr₂O₃, антиферомагнітного родича рубіну: його група R-3′c′ не містить ні інверсії, ні обернення часу, але містить їхній добуток; α тут має дві компоненти: a в площині й b уздовж c. Дзялошинський передбачив ефект 1959 року, виходячи лише з цього міркування симетрії, а Астров виміряв його наступного року.
Фазові переходи: порушена симетрія, порядок і безлад
Що каже теорія
Під час охолодження багато кристалів змінюють структуру, не плавлячись. Титанат барію BaTiO₃, кубічний вище від 393 K, стає тетрагональним: усі його йони титану зміщуються в один бік, і кристал поляризується — він сегнетоелектрик. У SrTiO₃ нижче від 105 K октаедри TiO₆ трохи повертаються, почергово від однієї комірки до наступної. У β-латуні CuZn вище від 741 K мідь і цинк випадково займають позиції об'ємноцентрованої кубічної ґратки; нижче мідь займає вершини, а цинк — центри. Щоразу низькотемпературна фаза зберігає лише частину симетрій високотемпературної: її просторова група H — підгрупа групи G високої фази. Тому перехід читається крок за кроком у списку максимальних підгруп G — тих, яких жодна інша підгрупа не відокремлює від неї.
Підгрупа втрачає або повороти, або трансляції. Якщо вона зберігає всі трансляції й утрачає повороти, вона translationengleiche (t): комірка лишається тією самою, а кристал розбивається на орієнтаційні домени — двійники, стільки, скільки операцій утратила точкова група. Якщо вона зберігає повороти й утрачає трансляції, вона klassengleiche (k): комірка збільшується, а кристал розбивається на антифазні домени, зсунуті один щодо одного на втрачену трансляцію. Індекс показує, скільки операцій утрачається: 2 для CuZn під час переходу від Im-3m до Pm-3m, який утрачає трансляцію центрування.
Ландау (1937) описує перехід параметром порядку η, що дорівнює нулю у високій фазі й відмінний від нуля в низькій: поляризація BaTiO₃, кут повороту октаедрів SrTiO₃, різниця заселеностей двох позицій CuZn. Вільна енергія розкладається за степенями η, і лишаються тільки члени, які дозволяє симетрія високої фази. Якщо кубічний член дозволений, перехід першого роду: η стрибає, як у Cu₃Au. Інакше він може бути неперервним. Спотворення розкладається на моди симетрії, кожна з яких пов'язана з незвідним представленням високої групи; мода, що несе параметр порядку, вказує, яка нестійкість спричинила перехід. Кокрен (1960) пов'язав її з коливаннями: з наближенням до переходу частота одного фонона, м'якої моди, падає до нуля, і її застигла форма і є низькою фазою.
У сплаві порядок виникає з енергії пар сусідів. Брегг і Вільямс (1934) дали для нього середнє поле: кожна позиція бачить середній склад своїх сусідів. Як і в магнетизмі, воно нехтує флуктуаціями й завищує температуру впорядкування; метод Монте-Карло їх зберігає. Теплоємність і сприйнятливість порядку досягають максимуму в точці переходу, а кумулянт Біндера переходить від 2/3 в упорядкованому стані до 0. Та сама модель описує йони, що входять в електрод акумулятора: напруга елемента — це їхній хімічний потенціал, і вона робить сходинку там, де йони впорядковуються.
Формули
У Laue
Цей розділ описує модуль Фазові переходи, який відкриває передплата. У майстерні «Кристал» на вкладці Моделювання розділ Фазові переходи наводить максимальні підгрупи групи кристала: символ, номер, t чи k та індекс. Клацання описує вибрану підгрупу: її комірку, початок координат, спряжені підгрупи й домени, що утворюються під час охолодження, орієнтації × трансляції. Пропонуються k-підгрупи індексу від 2 до 4, тобто ті, що збільшують комірку щонайбільше вчетверо. Спуститися переводить кристал у підгрупу, в її стандартному встановленні: нова комірка, новий початок координат, і кожна позиція, що розщепилася, отримує номер (Ti, потім Ti_1 і Ti_2). Цю дію можна скасувати, пройдений шлях лишається показаним над списком, а Повернутися повертає на крок назад.
Спустившись, зсуньте атоми або введіть позиції виміряної структури: Laue вимірює спотворення відносно найвищої групи, в Å для кожної позиції. Повзунок Показано змінює його в 3D-вигляді, від 0 % (структура високої фази) до 200 % (збільшене спотворення). Спотворення розкладається на моди симетрії, кожна зі своїм хвильовим вектором (Γ, X, M, R…), представленням і амплітудою. Потім Laue називає параметр порядку: його представлення, розмірність, кубічні інваріанти й інваріанти четвертого степеня, а також чи може перехід бути неперервним (умова Ландау) і лишатися співмірним (умова Ліфшиця). Він також обчислює фонони високої фази, упорядковані за представленнями, і повідомляє, чи є мода параметра порядку м'якою модою. Зі своїми пружинами BaTiO₃ справді знаходить свою полярну моду нестійкою; у SrTiO₃ модель пропускає нестійкість октаедрів, і Laue про це повідомляє.
Ландау–Девоншир відкриває модель BaTiO₃ і PbTiO₃ з опублікованими коефіцієнтами: поляризація й діелектрична проникність залежно від температури, три переходи BaTiO₃ (392, 283 і 202 K), частота м'якої моди за співвідношенням Ліддейна–Сакса–Теллера і петля гістерезису за вибраної температури.
Для переходу порядок–безлад розділіть позицію кристала між двома елементами (інспектор позиції, Розділити цю позицію з іншим елементом), потім спустіться в підгрупу, де ця позиція розщеплюється: α-залізо з Cu 50 % і Zn 50 % — до Pm-3m (β-латунь); мідь із Cu 75 % і Au 25 % — до Pm-3m індексу 4 (Cu₃Au). Тоді розділ показує порядок η, а Порядок–безлад… відкриває вікно сплаву. Задайте температуру переходу (виміряне значення пропонується для CuZn, Cu₃Au, CuAu, FeCo і CuPd): Laue виводить із неї енергію впорядкування V, будує η за Бреггом–Вільямсом і за Монте-Карло, а методом Монте-Карло — теплоємність, сприйнятливість і кумулянт Біндера. Монте-Карло для CuZn упорядковується близько 0,8 від температури середнього поля, як і передбачає модель Ізинга. Висока роздільність запускає вісім ланцюжків замість двох, із удвічі більшою кількістю точок, для гладших кривих. Повзунок T і Перенести цей порядок у кристал надають кожній позиції заселеність середнього поля: на порошковій дифрактограмі з'являються надструктурні лінії, чіткі для Cu₃Au і слабкі в рентгенівських променях для CuZn, два атоми якого мають майже однакову кількість електронів.
Приклад LiCoO₂ відкриває напругу інтеркаляції: коли кристал містить рухливий йон (Li, Na, Mg…), розділ пропонує Напруга інтеркаляції…. Кожна позиція заповнена або порожня, з відштовхуванням V₁ між першими сусідами й V₂ між другими; розрахунок Монте-Карло, у якому йони входять і виходять, дає напругу залежно від заповнення x, її похідну dx/dμ і упорядкування в ряди. За типових значень ряди літію при x = ½ плавляться близько 330 K, як у вимірюваннях, зі сходинкою напруги близько 0,1 В. Вікно також каже, чого ця проста модель не містить.
Нарешті, модуль дає великий зразок магнітного Монте-Карло: увесь вигляд, заповнений спінами (див. Магнетизм).
Порівняння з базами даних
Що каже практика
Модель чогось варта лише в порівнянні з вимірюванням. Для багатьох кристалів загальноприйняті значення опубліковано у відкритих базах: виміряні густини й показники заломлення, ширину забороненої зони й діелектричні проникності, розраховані методом функціонала густини (DFT). Ці розрахунки цінні, але не бездоганні: ширина забороненої зони в них часто занижена на 30–50 %. Тому завжди треба знати, чи число виміряне, чи розраховане.
У Laue
У майстерні «Кристал», на вкладці Побудова, розділ Довідкові значення відкриває вікно, яке — лише на ваш запит — звертається до Wikidata (виміряні густини й показники заломлення), refractiveindex.info (виміряні показники заломлення), AFLOW (розраховані ширина забороненої зони й густина) і, з безплатним ключем, до Materials Project (розраховані ширина забороненої зони, густина, ε∞, ε(0), показники заломлення). Laue надсилає лише формулу й номер просторової групи. Кожне значення показано з його природою (Вимірювання або Розрахунок), джерелом і посиланням, поруч зі значенням Laue.
Tutor
Що каже педагогіка
Симетрію вивчають, маніпулюючи нею і помиляючись. Корисна вправа перевіряє відповідь і пояснює, чому вона хибна. Вона дає підказки, не розкриваючи всього, а потім показує розв'язок, коли учень застряг.
У Laue
Полиця Вправи (Tutor) має перемикач аудиторії (Дизайн, Викладання, Наука) і впорядковує вправи за темами: перші кроки, плоскі групи, фризи, квазікристали, ґратки й густини, просторові групи й класи, позиції Вайкова, побудова структур, дифракція й згасання, порошкові дифрактограми, зонні структури.
Документ із полиці Вправи (Tutor) відкривається разом із панеллю Tutor: по одному завданню на крок, кнопка Перевірити і підказки, по одній. Перевіряє сама програма: правильна будь-яка еквівалентна позиція. Хибну відповідь пояснено, наприклад «Na1 перебуває в 8c (симетрія позиції -43m), а не в 4a», або, для групи, що в запропонованій групі зайве або чого бракує порівняно з мотивом. Після правильної відповіді розв'язок пояснює, чому вона правильна; коли підказки вичерпано, Показати розв'язок показує його і дає змогу продовжити. Деякі вправи приховують групу або елементи симетрії, бо знайти їх — ваше завдання.

Друк і тканина
Що каже теорія
Візерунок для друку має стикуватися без шва: правий край модуля повинен точно продовжувати лівий край наступного. Для прямокутної ґратки це прямий рапорт. Для центрованої чи гексагональної ґратки природний модуль зсувається від ряду до ряду: рапорт зі зсувом униз опускає кожен стовпець на півмодуля, а цегляний рапорт зсуває кожен ряд. Чіткість залежить від роздільності: 300 точок на дюйм для звичайного друку, більше для тонкого текстилю.
У Laue
Друк або тканина… експортує сам візерунок, без комірки й символів, у фізичному розмірі: ребро комірки задається в сантиметрах. Формати: векторні PDF і SVG, чіткі за будь-якого розміру, а також PNG і TIFF з роздільністю 150, 300 або 600 dpi, записаною у файл. Тло може бути прозорим. Розмір — це сторінка (від A4 до A2, Letter, Tabloid), довільний розмір або безшовний рапорт: прямий, зі зсувом униз або цегляний. Для друкарні PDF отримує випуски 3 мм, мітки обрізу й профіль sRGB. Для трафаретного друку кольороподіл дає по плівці на кожен колір, зібрані в ZIP. SVG може мати шар на кожен колір. DXF, у міліметрах, слугує для лазерного різання й плотера. Меню «Експорт» дають також палітру візерунка: для Adobe (ASE), GIMP та Inkscape (GPL) або Procreate. Мандала має власний діалог друку, за її діаметром у сантиметрах.
3D-друк кристала
Що каже теорія
Модель, яку тримаєш у руках, розумієш інакше, ніж зображення: сусідів атома можна полічити кінчиком пальця. 3D-принтер наносить матеріал шар за шаром, знизу вгору. Йому потрібні три речі:
- замкнений об'єкт, тобто об'єм без дірок;
- реальний розмір у міліметрах;
- об'єкт, який тримається: тонкий виступ ламається, окремий атом падає, а частина, нахилена більш ніж приблизно на 45°, потребує підтримки. Програми підготовки до друку (PrusaSlicer, Bambu Studio, Cura, OrcaSlicer) самі додають такі підтримки — деревоподібні, дібрані до принтера й матеріалу.
Переважають два формати файлів. STL читається всюди, але не має ні кольору, ні одиниць виміру. 3MF, сучасний формат програм підготовки до друку, зберігає міліметри, кольори й кілька деталей в одному об'єкті. Тоді принтер із кількома матеріалами може дати кожному елементу власний філамент.
У Laue
У майстерні «Кристал» пункт 3D-друк… відкриває діалог друку. У ньому вибирають:
- формат, 3MF або STL;
- кількість комірок уздовж a, b і c (типово одна комірка);
- Найдовша сторона (мм) об'єкта;
- Діаметр зв'язків (мм): типово 2,5 мм, з попередженням, якщо менше ніж 2 мм.
Зв'язки, що виходять з об'єкта, ніколи не друкуються. Атоми, яких не тримає жоден зв'язок, вилучаються, якщо не позначено Залишити атоми, яких не тримає жоден зв'язок. Laue не додає підтримок: їх доручають програмі підготовки до друку, чиї деревоподібні підтримки добре пасують до моделі з кульок і стрижнів.
Попередній перегляд показує об'єкт таким, яким його буде надруковано, поставленим на стіл принтера, з кількістю атомів і деталей. Якщо об'єкт розпадається на кілька деталей, часто досить додати комірки, щоб їх з'єднати. Експортувати… зберігає файл.

Презентація та експорт
У Laue
У майстерні «Кристал» кнопка Зберегти вигляд запам'ятовує орієнтацію, масштаб і відображення; збережені вигляди зберігаються в документі. Показати ховає панелі й показує вигляди один за одним клавішами зі стрілками. Експортувати зображення зберігає вигляд у PNG — для слайда — або у векторний PDF — для статті чи роздаткового матеріалу — з роздільністю, заданою в параметрах. Те саме меню зберігає Відео обертання (MP4): вісім секунд, за які кристал робить повний оберт навколо себе, навколо осі комірки, найближчої до вертикалі.






































